Перехід до ринкових відносин, пріоритетність питань якості продукції та забезпечення її конкурентоспроможності підвищили значущість творчого підходу до праці та високого професіоналізму в управлінні.
Це спонукає шукати нові форми управління, розвивати потенційні здібності персоналу, підвищувати його кваліфікаційний рівень, забезпечувати високу мотивацію до трудового процесу.
Управління людськими ресурсами є одним із найважливіших напрямків діяльності будь-якої фірми і вважається основним критерієм її економічного успіху.
Сьогодні стає все більш очевидним, що найважливішим життєвим завданням кожної свідомої людини стає постійне самовдосконалення, розвиток своїх особистих та професійних якостей.
Сучасна соціально-економічна ситуація вимагає від кожного постійних зусиль у боротьбі за самовдосконалення, безперервність свого професійного зростання.
В умовах наростаючої соціальної напруженості різко зросло значення для кожної людини вміння керувати собою, використовувати свої творчі здібності, які перетворилися сьогодні на найцінніший капітал.
Важливим компонентом розвитку особистості в умовах конкурентоспроможності є усвідомлення людиною себе як суб'єкта діяльності, в результаті якого уявлення людини про саму себе складаються в уявний «образ-Я».
Усвідомлення передбачає також і актуалізацію принципу «життєвого світу», як якогось модуля володіння, що поєднує в собі потреби індивіда, його цінності, мотиви та прагнення, а також, що особливо важливо, систему свобод в управлінні своїми потребами та пов'язаними з їх задоволенням, життєвими процесами та завданнями. Інакше висловлюючись, рівень конкурентоспроможності людини пов'язані з тими припущеннями, які робить щодо перспектив вирішення своїх життєвих завдань. Під ці припущення підлаштовуються й інші критерії індивідуальної конкурентоспроможності: кваліфікація (як і можливість її придбання та її подальшого підвищення), професійна компетентність, поведінкові показники, життєва орієнтація у частині визначення цілей особистісного та професійного зростання, кар'єри. Зрештою, йдеться про таке складне і багаторівневе явище, як самосвідомість особистості..
За своєю структурою самосвідомість є єдністю трьох компонентів: процес самопізнання; емоційна самооцінка; процес саморегулювання на основі результатів самопізнання та самооцінки.
Ці компоненти самосвідомості так чи інакше присутні у кожному його акті. Причому перший з них - самопізнання - виступає як вихідний момент, основи самосвідомості, продуктом якого є те чи інше знання індивіда про себе. Саме цій основі формується і емоційно-ціннісне ставлення особистості себе, тобто. з'являється другий компонент самосвідомості – самооцінка. Вона, у свою чергу, запускає механізм саморегулювання, дієво-вольової сфери, наприклад, механізм професійного самовдосконалення, підвищення професійної кваліфікації.
Особливого значення самосвідомість набуває в період кризових явищ, а також на етапі впровадження нових методів виробництва, що передбачають зростаючі навантаження, перебудову робочого графіка, більш інтенсивний інформаційний обмін і більшу кількість енергії, що витрачається на вирішення більшої кількості завдань за одиницю робочого часу. Оскільки на першому етапі ці навантаження можуть стати надмірними та викликати відповідні психоемоційні стани, у людини виникає необхідність гнучкого перегляду своїх пріоритетів та оцінки можливостей своєї подальшої професійної самоідентифікації з погляду внутрішніх ресурсів та потенційних можливостей.У зв'язку з цим різко зростає значимість правильного самопізнання своїх здібностей, об'єктивної самооцінки, вміння користуватися різноманітними техніками саморегулювання.
У свою чергу, названі інструменти безпосередньо пов'язані з функціональними станами людини, що відображають її фізіологічну, буттєву та емоційну сфери та з внутрішніми можливостями індивіда оцінювати ці стани та керувати ними. Йдеться про активність, самопочуття та настрої особистості, що формуються в процесі вирішення нею життєвих завдань, у тому числі й завдань, безпосередньо пов'язаних з її професійною діяльністю.
Свідомість, в силу свого рефлективного характеру, є високо інтегрованою системою регуляції психічних процесів, завдяки якій людина не тільки сприймає та емоційно реагує на навколишній світ, але ще й реєструє все це особливим чином..Іншими словами, він не просто переживає, але й усвідомлює те, що переживає і наділяє переживання сенсом.
До змісту як до психологічної категорії одним із перших звернувся вітчизняний учений Л.С. Виготський. Займаючись вивченням вищих психічних функцій, взаємозв'язку афекту та інтелекту, він окреслив проблему смислового регулювання діяльності. Л.С. Виготський вводить поняття смислового поля, позначаючи усвідомлювану особистістю актуальну ситуацію її поведінки. Осмислення особистістю ситуації у процесі діяльності призводить до розбудови смислового поля та ситуативних дій. Виявляється двосторонній процес перетворення динаміки актуальної ситуації на динаміку думки, і, у стійку динамічну систему реального впливу. У цьому у будь-якому інтелектуальному русі є відповідне йому емоційне ставлення до дійсності, тобто. процес осмислення містить емоційну складову – переживання.
У запропонованій А.О. Прохоровим моделі смислового регулювання психічних станів, лежить положення про те, що смислова організація свідомості особистості забезпечує вибірковість впливів життєвих ситуацій на психічні стани. Ситуація хіба що «сканується» смисловими структурами, у ній визначаються значні елементи, мають сенс особистості. Відображенням цієї детермінації є психічні стани. «Смислові структури особистості взаємодіють із образом ситуації у вигляді відносини, і з психічним станом – у вигляді переживання». Переживання, за Ф.Є. Василюку, виступає діяльністю, що виникає у разі критичних ситуацій, вирішити які можна лише процесами переживання, а чи не предметної чи пізнавальної діяльністю. Суть переживання, проявляється в «особливого роду роботі» щодо зміни психологічного світу суб'єкта та виробництва сенсу. Переживання-діяльність, окрім цього, активно видозмінює психологічну ситуацію, відновлюючи смислову відповідність буття та свідомості.
Інтегративна психологія дає розуміння психіки як складної, відкритої, багаторівневої системи, що самоорганізується, має здатність підтримувати себе в стані динамічної рівноваги і виробляти нові моделі реальності і нові форми організації життєвих процесів і вирішення життєвих завдань..
Ця концепція сприяла створенню на стику психофізіології, нейрофізіології, лінгвістики та антропології спеціального програмного продукту «ТВОРЧИКИ», що дозволяє в індивідуальному режимі позитивно змінювати та регулювати людські стани, а також спрямовувати його енергію, створювати мотивації та орієнтувати його життєві процеси. .
Ця програма має антропоцентричну орієнтацію та передбачає особливості інформаційного впливу на емоційну сферу, рефлексію, діяльність, поведінкову адаптацію, фізіологічні параметри, а також активність людини, спрямовану на задоволення її біологічних, матеріальних та соціальних потреб.
Завдання програми полягає в тому, щоб безперервно орієнтувати психоенергетичні та функціональні ресурси свого користувача на події, що відбуваються з ним, у процесі вирішення життєвих завдань та формування майбутньої реальності. Це безперервне орієнтування здійснюється у контексті соціального та індивідуального (особистісного) буття людини – користувача. Програма спирається при цьому на базові одиниці культурної інформації, що історично склалися, символи, образи дії, що передаються за допомогою текстів і зображень, перетворених у форми індивідуальної «артефактно – орієнтованої свідомості».
У своїй методології програма «ТВОРЧИКИ» виходить із принципу, що кожен день людина з тією чи іншою ефективністю вирішує певний комплекс завдань, що складається з трьох областей:
- Область життєвих процесів та завдань, пов'язаних із внутрішнім розвитком та інтелектом.
- Область життєвих процесів та завдань, пов'язаних із підтриманням здоров'я, функціональністю та розвитком організму.
- Область життєвих процесів, пов'язаних із практичними завданнями, людськими відносинами, матеріальними цінностями, добробутом, професійними інтересами та досягненнями.
Ці три сфери життєвих завдань визначають проблематику життя людини і безпосередньо залежать від комбінації її внутрішніх психологічних та функціональних станів: активності, самопочуття, настрою..
Позитивна динаміка цих трьох внутрішніх станів забезпечує динамічну рівновагу психіки у реалізації творчого потенціалу людської свідомості, що дозволяє людині моделювати свою майбутню реальність, знаходити нові форми організації життєвих процесів, нові шляхи розвитку та вирішувати життєві завдання.
У свою чергу, ступінь напруженості людини в цих станах є перешкодою на шляху успішного розвитку та вирішення життєвих завдань. Наприклад, втома, пов'язана з поганим самопочуттям, породжує поганий настрій і небажання що-небудь робити.
У такому напруженому стані людина не може прийняти оптимального рішення і досягти бажаного результату, переживає невдачу і ще більше посилює динамічну нерівновагу своєї психіки та свого здоров'я.
Таким чином, орієнтований процес конструктивного поєднання станів з областями життєвих завдань призводить людину до її «самоактуалізації» та «автономності» (Е. Фромм, Д. Рісман) його життєвих процесів. Це шлях, що веде на рівень конструктивного поєднання розуму, тіла та емоцій.
На відміну від існуючих методик саморегуляції та покращення психологічного стану, у програмі «ТВОРЧИКИ» вирішується питання регулювання не лише психологічних, а й функціональних станів. Причому вирішується визначеністю ціннісно-смислових та мотиваційно-смислових факторів, що формують значеннєвий апарат користувача для виконання завдань.
Ці уявлення орієнтують користувача на реальну оцінку умов та факторів виконання завдання та вибудовують реакції самоналаштування станів користувача за принципом зворотного зв'язку: символьна корекція смислових факторів виконання завдань підвищує перспективність їх виконання. А перспективність їхнього виконання призводить до оптимізації станів.
Наприклад, людина бачить перед собою важке для виконання завдання, яке йому необхідно виконати. Він постійно відкладає її рішення, не маючи достатньої впевненості, мотиваційного стимулу та ресурсів.
Це знижує його самооцінку, породжує ще більшу невпевненість, незадоволеність, апатію та цілий комплекс інших напружених станів..
Якщо, застосовуючи методологію та символьні інструменти програми «ТВОРЧИКИ» зробити спрямований вплив на його смисловий апарат і створити впевненість, мотиваційний стимул та відповідне емоційне поле, то він з найбільшою ефективністю знайде та раціонально використовує необхідні ресурси.
Питання регулювання станів, самосвідомості та самоактуалізації також безпосередньо пов'язане з процесом внутрішнього діалогу.
Прийняття рішення та моделювання ситуації – це внутрішній процес, який за допомогою концентрації людиною уваги на собі, своїй свідомості, власній активності та переосмисленні своїх пріоритетів переходить у внутрішній діалог.
Це обґрунтовано формуванням думки в процесі формулювання, тобто розчленування цілісного задуму або образу на складові його елементи та частини.
Людина здійснює внутрішній діалог, вирішуючи будь-яке завдання: вийде, не вийде; братися за це або почекати; зробити відразу чи частинами; витрачати сили та ресурси або економити; шукати можливості здійснення чи чекати на сприятливі обставини. Як бачимо, в основному тези ймовірного внутрішнього діалогу призводять до дилеми: діяти чи чекати. Допустимо, у багатьох випадках, діючи, людина стає суб'єктом дії, а очікуючи – об'єктом впливу зовнішніх причин та обставин.
Результат цього діалогу, зрештою, визначає якість життя людини, а відповіді на питання цього внутрішнього діалогу відображають стан готовності або, навпаки, неготовності вирішувати завдання та отримувати результат. Стає очевидним, що відповіді питання цього внутрішнього діалогу складаються залежно від активності; самопочуття та настрої людини. Тобто, від трьох станів, що регулюються в програмі.
Орієнтована цілеспрямованість програми «ТВОРЧИКИ» переводить внутрішній діалог користувача в конструктивну систему.
Рішення професійного чи виробничого завдання переводиться у символічну систему, позитивно орієнтовану на майбутнє. Конструювання реальності відбувається через перебір альтернатив, де є позитивна складова.
При цьому негативна складова не відкидається, а «переозначається» на позитивну.
Поліпшення та самоналаштування самопочуття дає людині сили для її вирішення..А підйом його активності вибудовує життєву позицію людини, дає впевненість у собі та дозволяє повною мірою реалізувати свій інтелект та навички, мобілізувати внутрішні та зовнішні ресурси. вирішення завдання, а також настроїти свою свідомість на професійну самоактуалізацію, необхідну і достатню для високої індивідуальної конкурентоспроможності.
У програмі «Творці» цей метод отримав назву: «домінанта орієнтованої цілеспрямованості».
Через «домінанту орієнтованої цілеспрямованості», програма «ТВОРЧИКИ» допомагає користувачеві постійно підвищувати планку своїх життєвих інтересів та потреб, розширювати свій кругозір та репертуар своїх можливостей, ставити перед собою нові цілі та успішно досягати їх.
Тож однією з цілей програми «Творці» є створити для людини смислові фактори, що сприятимуть оптимальному використанню внутрішніх та зовнішніх ресурсів в ефективному та своєчасному вирішенні професійних завдань та покращують психологічні та функціональні стани на тлі їх співнастроювання з позитивними перспективами цих рішень.
>Практична мета програми «ТВОРЧИКИ» щодня виробляти та спрямовувати енергію людини на конструктивну побудову індивідуальної реальності, професійну самоактуалізацію, реалізацію свого професійного потенціалу, зростання індивідуальної конкурентоспроможності та підтримання функціонального стану здоров'я для виконання життєвих та виробничих .
Використання програми «ТВОРЧІ» як інструмент взаємодії користувача з його внутрішніми ресурсами та навколишнім світом дозволяє вирішувати це завдання ефективно і безперервно, а також є технологією вкрай необхідною для гармонізації психічної сфери людини у важких і нестійких умовах соціального життя сучасного суспільства.
.